Не слід переходити тільки тому, що це модно, сучасно, елітно. Під час купівлі комп'ютера ви заплатили не лише за сам пристрій, а й за попередньо встановлену Windows. Тому користуйтеся нею до упору. Операційна система з ядром Linux (або просто Linux заради лаконічностіі) потрібна буде потім, коли вже не залишиться сил терпіти ставлення корпорації Microsoft до людей. Або коли закінчиться підтримка поточної версії Windows, але заради наступної не захочеться купувати новий дорогий пристрій, збирати гроші і голодувати.
Windows рано чи пізно накриється мідним тазом, загальмує, відмовиться перевстановлюватися на «застарілому» немодному пристрої. Але це півбіди. Багато популярних програм заявлять, мовляв, більше не бажаємо працювати на вашому мотлосі. Мовляв, потрібна нова операційна система. Ось це вже справді погано. Капіталізм, що поробиш. Однак розумні люди готуються до майбутніх неприємностей заздалегідь.
Етап перший. Інформаційна підготовка. Читаємо, що таке Linux, але не слухаємо всіляких вихвалянь. Під управлінням операційних систем із цим ядром працюють дві третини серверів в інтернеті. Щоб вони функціонували безперебійно, потрібно обкатувати софт, наймати тестувальників.
Однак можна економити, не наймати. На тестувальників перетворюють фанатичних шанувальників Linux, неабияк поїздивши по вухах щодо ідеалів вільного програмного забезпечення.
Звідси — культ оновлень. Їх, мовляв, слід постійно завантажувати і встановлювати, випробовувати нововведення на собі. Такий обов'язковий ритуал. Коли побачите людину з божевільними витріщеними очима, що в паніці біжить додому, то це може бути бідолаха, який раптом згадав: у нього сьогодні не найсвіжіший софт. Синдром називається Fear Of Missing Out (FOMO), боязнь пропустити новинку. Так діє маркетинг. Зводить людей з розуму. Буквально.
Отже, більшість безоплатних варіантів (дистрибутивів) Linux є тестовими полігонами для обкатки софту, потрібного для комерційних цілей. Або — недолугими переробками тих полігонів, виготовленими ентузіастами десь вдома у гаражі. Якість і рівень безпеки — відповідні.
Виняток — дистрибутив Debian, його стабільна версія. Так звана Debian Stable. Призначений для використання у виробництві, тому полігоном не є. Маємо хороший шанс, що не заглючить, не викличе довічне розчарування в Linux.
Етап другий. Практична підготовка. Тут є кілька варіантів. Можна випробувати всі й зупинитися на більш прийнятному. Можна зробити дві завантажувальні флешки для кожного. Або одну з програмою Ventoy. Тут вже доведеться вирішувати самостійно. Однак слід пам'ятати: якщо прислухаєтеся до рекомендацій фанатиків, візьмете «ванільну» Ubuntu або щось на кшталт цього, то неминуче розчаруєтеся в Linux назавжди. Те ж саме стосується більшості інших тестових полігонів. Ну самі посудіть, що це за операційна система, якщо замість роботи або розваги потрібно цілодобово стирчати на форумах і шукати способи розв'язання проблем, глюків і косяків, результатів вкрай зневажливого ставлення до користувачів. Нормальна — це коли все налаштували після встановлення, відкрили термінал на десять хвилин, ще двадцять хвилин поблукали різними параметрами, розставляючи відмітки, а потім взагалі забули про будь-які клопоти.
Варіант перший. Отримавши уявлення про Linux загалом, читаємо інструкцію з первинного налаштування конкретної операційної системи Debian з робочим столом Cinnamon для не надто літнього комп'ютера або з Mate для більш пошарпаного.
Риємося в шухлядах столу, на полицях, у сумці, в кишенях та інших місцях, знаходимо не дуже потрібну флешку. Форматуємо у файлову систему FAT32, це обов'язково.
Розпаковуємо образ ISO. У Windows: правий клік на файлі — «Підключити». Але можна використовувати який-небудь пристойний архіватор, теж має відкрити.
Переписуємо весь вміст образу ISO на флешку. Яку, звичайно ж, не забули попередньо відформатувати у FAT32, правда ж? Інакше нічого не вийде.
Відправляємо комп'ютер на перезавантаження, багато і часто натискаємо F12 (іноді іншу клавішу) для виклику тимчасового стартового меню, вибираємо в ньому флешку (в її назві серед іншого буде позначка UEFI). Постійне меню UEFI не чіпаємо.
Запускаємо Debian у так званому Live-режимі, коли система працює тільки в оперативній пам'яті, не чіпаючи вміст диска з Windows. Дивимося, чи все функціонує. Тачпад, Wi-Fi, Bluetooth, інші залізяки.
Ми вибрали дистрибутив з повноцінною підтримкою UEFI, тому не довелося використовувати будь-які ліві мутні програми для створення завантажувальних флешок. Просто скопіювали все на FAT32. Настільки простий метод в інтернеті наглухо замовчується. Про причини можна лише здогадуватися.
Варіант другий. Беремо Linux Mint, відому «М'яту», завантажуємо передостанній реліз із трійкою в кінці номера. Наприклад, 21.3. Чому саме так? Тому що це вже третій коригувальний випуск, більш-менш відполірований. А ще тому, що там ядро 5.15. Якісне.
Для створення завантажувальної флешки доведеться використовувати безкоштовну програму Rufus (можна портативну версію). З її допомогою залити образ у режимі dd. Тому що в цій переробці Ubuntu далеко не завжди є підписані файли для взаємодії з UEFI. Зазвичай якісь присутні, але суто номінально, оскільки вже не дійсні. Стирчать просто так, зображуючи повний комплект. (Але якщо взяти Linux Mint Debian Edition, тобто LMDE, то там, цілком імовірно, все гаразд. Досить буде скопіювати на FAT32, як розказано раніше. Однак LMDE може не потоваришувати з відеокартою nVidia).
Якщо флешка досить об'ємна, можна скористатися програмою Ventoy. Тоді буде універсальний завантажувач. Зможете скопіювати на флешку кілька ISO і запускати Live-сеанси різних дистрибутивів. Або одного й того ж, але з різними стільницями.
Цілком може статися так, що Linux Mint виявиться лише початком вивчення світу Linux. Якщо над вами почнуть насміхатися на «м'ятному» форумі, прибирати ваші зауваження й коментарі, намагатися публічно принизити, прозоро натякаючи на недолугість вашого інтелектуального рівня, то ви підете звідти, зітрете «М'яту», повернетеся до Debian.
Є й інші аргументи, не пов'язані з вразливістю або товстошкірістю. «М'ята» збирається надавати релізи лише з найсвіжішими ядрами. Для найсвіжіших пристроїв. ISO, нині позначені як «Edge», стануть безальтернативними варіантами.
Однак такі ядра ажніяк не можна запускати на машинах, яким уже років чотири. Не стануть читатися зовнішні накопичувачі з файловою системою NTFS. Звук буде дуже глухим, неякісним. Зображення на екрані може періодично смикатися в страшних конвульсіях. Та й взагалі є небезпека пошкодження обладнання через непридатні драйвери. Через неправильне постачання живлення на дисплей, наприклад.
Поки колишні релізи ще можна завантажити з офіційного сайту «М'яти», але все це, мабуть, довго не триватиме. Microsoft примушує людей купувати нові комп'ютери заради Windows 11. Linux Mint збирається робити те ж саме. Мовляв, якщо хочете користуватися нашим дистрибутивом, будьте ласкаві придбати модне обладнання. От і не вірте тепер у глобальну змову виробників софту й «заліза».
Втім, у «М'яти» є «запасна» версія, заснована на стабільному дистрибутиві Debian. Називається LMDE («Linux Mint Debian Edition»). Там те ж саме ядро, що й у Debian Stable. А робочий стіл Cinnamon оформлений як слід, адже саме «м'ятою» командою й виробляється. Ну і ще буває нормальний завантажувач UEFI, успадкований від Debian.
Варіант третій. Полюбився робочий стіл Cinnamon, але від Linux Mint і його спільноти все ж вирішили піти? Реальною альтернативою є Ubuntu Cinnamon, офіційний різновид Ubuntu.
По суті, відмінності від «М'яти» невеликі. Не заблокована підтримка пакетів Snap. Трохи інші команди в терміналі, що випилюють зайве. Але головне — спільнота Ubuntu змушена ставитися до користувачів ввічливо. Все ж Canonical є офіційною фірмою, а не лівим проєктом, який може дозволити собі вольності у спілкуванні.
З тієї ж причини, у зв'язку з офіційністю і солідністю, підтримка UEFI у всіх різновидах Ubuntu завжди повноцінна. Завантажувальну флешку робимо простим копіюванням, як і для Debian.
І знову з тієї ж причини. Якщо плануєте займатися онлайн-покупками, надсилати в інтернет дані банківської картки, то робити настільки чутливі речі слід виключно в офіційних дистрибутивах Linux. Не в аматорських переробках від анонімних або напіванонімних діячів, чиї актуальні зображення відсутні у вільному доступі та кому легко розчинитися в безмежній всесвітній павутині у випадку зацікавлення з боку правоохоронних органів.
Після завершення ознайомлювальних Live-сеансів, якщо підключалися до інтернету і перевіряли працездатність Wi-Fi, щоразу доведеться переводити годинник Windows назад вручну, оскільки Linux (окрім Debian) має дурну звичку витягати з мережі і записувати в апаратну частину комп'ютера час за Гринвічем.
Якщо не лякає жахливий темний термінал, то на час Live-сесії це можна заблокувати командою:
sudo systemctl stop systemd-timesyncd && sudo systemctl mask --global systemd-timesyncd
А взагалі для знайомства з Linux краще обзавестися окремим пристроєм, яким-небудь немодним ноутбуком, непридатним для Windows 11 і тому дешевим.
Етап третій. Чинимо опір пропаганді. Вам навіть не потрібно виділяти для вивчення Linux якусь кількість годин на тиждень. Просто користуйтеся другим немодним ноутбуком, коли читаєте новини, дивитеся відео, слухаєте музику, спілкуєтеся в інтернеті, відпочиваючи вдома на дивані. Звикайте поступово, не напружуючись, адже така діяльність не потребує якихось специфічних знань.
Зберігаємо флешку в сухому прохолодному місці. Стане в пригоді й вона, і досвід, отриманий на старому комп'ютері. А на новому продовжуємо користуватися Windows, за яку заплачено.
До речі, про досвід. Відбувається обробка свідомості тих людей, які вже вибрали собі варіант Linux, непогано в ньому освоїлися, спокійно живуть і більше нічого не бажають. Однак бездушні корпорації все ж намагаються зробити з них дармових тестувальників, фанатичних піддослідних кроликів. Мовляв, пробуйте щось складніше, продовжуйте вчитися, відкривати для себе нове. Мовляв, вливайтеся в престижні ряди просунутої еліти. А хто не хоче, той дурний. Загалом, звичайний тиск на гординю. Системний, методичний, що проводиться на популярних тематичних форумах. Але хто попереджений про підступні хитрощі, той здатний їх розпізнавати та ігнорувати.
Корисне лише періодичне читання новин. Ледаче, за чашкою чаю, спостереження за тим, що відбувається у світі Linux. Раптом з'явиться ще один хороший варіант, не тестовий полігон, тоді його можна буде спробувати якось на дозвіллі. Подібне трапляється у вигляді статистичної похибки. Якщо кидати кубики з буквами дуже багато разів, іноді вони складаються в слово.
Але треба не проґавити момент. Розробники швидко зламають вдалий виріб. Під приводом виправлення помилок і проблем із безпекою. І впровадження нових смачних функцій. Дуже смачних, аж губи злипаються. Оскільки не можна відучувати людей від використання тестових полігонів, від постійних страждань для блага корпорацій.
Іншими словами, Linux являє собою вічне перероблення, переписування на інші мови програмування, впровадження, випилювання, допилювання, тому стабільних продуктів не буває ніколи. Тільки-но довели до розуму, наприклад, робочий стіл KDE Plasma, випустили терпиму версію 5.27.5, відразу ж її забули й почали розробку Plasma 6. І все тестування, все виправлення глюків, всі рапорти про збої, всі страждання користувачів перезапустилися по новому колу. Не залишатися ж великій організації KDE без роботи й спонсорських грошей, не йти ж усім їм працювати на завод.
Так, спонсори платять розробникам, щоб ті робили Linux перманентно глючним, кривим, убогим. Щоб не було конкуренції комерційним операційним системам. Але треба ж це якось виправдати, інакше навіть найбожевільніші фанатики можуть запідозрити недобре. Тому вічне перероблення і придумано.
Однак припустимо, що вам усе ж вдалося роздобути варіант, який з'явився на світ виключно завдяки сприятливій комбінації зірок.
Що перевіряємо насамперед. Чи можна призначити автоматичне вимкнення тачпада під час набору тексту на клавіатурі ноутбука. Немає такої галочки в налаштуваннях сенсорної панелі — далі не дивимося, відразу прощаємося з подібною продукцією. Розробникам чхати на людей.
Другий критерій — чи не розриваються вікна, чи не деформуються, якщо їх швидко рухати по екрану горизонтально. Настільки ганебне явище зустрічається досі, але обдурені тестувальники терплять, страждають, шукають способи вирішення, колупаються в конфігураціях драйверів відеокарти. А ми прощаємося з такою продукцією назавжди.
Третій критерій — наявність апаратного прискорення. Це коли під час перегляду відео у високій роздільній здатності навантаження перекладається з процесора на відеокарту.
Якщо не перекладається, якщо процесор дуже зайнятий, гріється і неабияк шумить системою охолодження, значить, намагається виконати роботу тієї відеокарти, що не підтримується. Це дуже погано. Однак колупатися у файлах конфігурації медіаплеєра й виставляти апаратне прискорення примусово, перевстановлювати драйвери та всіляко доробляти недороблене ми не станемо принципово. Прощаємося з таким виробом теж.
Зрозуміло, ідеальних операційних систем у нашому недосконалому світі не буває. Питання лише в тому, чи терпимі недоліки для звичайного користувача, не фанатика. (Фанатик навпаки радий, коли багато глюків і є що обговорювати на форумах. Іншого кола спілкування, іншого способу соціалізації у нього може й не бути.) Якщо нормальні люди масово припинять миритися з низькою якістю і нешанобливим ставленням, полігони зійдуть зі сцени, незважаючи на всі старання корпоративних маркетологів.