Все, що пов'язане з екосистемою Gnome, категорично не придатне для комп'ютерів, яким п'ять років і більше. Тобто для тих пристроїв, де нормально функціонує Windows 10. І які, на думку Microsoft, потрібно викидати, щоб купувати нові заради Windows 11.
Звичайно ж, маркетинг підсовує вам дуже сильно розрекламовану «М'яту». Не дуже гарна ідея, адже «М'ята» тепер буде лише зі свіжими ядрами Linux, придатними виключно для нових комп'ютерів. Тому цей продукт не підійде як заміна Windows 10 на немодних пристроях у будь-якому випадку.
Але от біда, Windows 10 після закінчення підтримки буде зовсім дірявою, непридатною для роботи з важливими документами, для онлайн-покупок. Дані банківської картки чкурнуть геть зі швидкістю світла. Тому все ж таки потрібен дистрибутив Linux, схожий на Windows, щоб не ламати свої звички. Куди податися? Всі дороги ведуть до операційної системи Kubuntu, звісно. Отже, ласкаво просимо до екосистеми Qt, до паралельного всесвіту, де про Gnome можна навіть не згадувати.
Kubuntu — офіційна версія Ubuntu з робочим столом KDE Plasma. Від страшенно розрекламованої оболонки Gnome Shell у «ванільній» (первинній) Ubuntu відрізняється саме схожістю з Windows практично в усьому. Навіть у примусовому індексуванні вмісту файлів, активному за стандартним налаштуванням. (Навіщо все індексується? Щоб у разі конфіскації комп'ютера зацікавлені особи отримали доступ до всіх ваших даних. Ймовірно, спонсори змушують розробників нав'язувати людям такий сервіс із назвою Baloo, інакше не буде фінансової підтримки. Але ми ще до цього дійдемо, розберемося трохи пізніше.)
Ну то й гаразд, нічого ідеального в цьому світі немає, і питання тільки в тому, чи стерпні недоліки. Відразу після встановлення Kubuntu слід підключити до ноутбука мишу, відкрити віконце терміналу та виконати команду деактивації поганого сервісу:
sudo systemctl --global mask plasma-baloorunner.service kde-baloo.service
Нікого не слухайте, жодні інші засоби не допоможуть, лише надсилання шкідливої цифрової сутності в нікуди, тобто /dev/null. (Смішно спостерігати, як на багатьох форумах діячі з KDE анонімно переконують не «маскувати» цей сервіс. Ну дуже кортить збирати базу даних з вашими файлами. Заповнюючи десятки гігабайт на вашому ж диску. Навантажуючи ваш процесор.)
Навіщо мишу підключати? Тому що емуляція кліка сенсорною панеллю «з коробки» не активована. Виправляємо ситуацію: програма глобальних налаштувань Settings — Input Devices — Touchpad — ставимо позначку поряд з Tap-to-Click. Ось тепер можна користатися системою повноцінно. Але спочатку тиснемо на Apply.
Наступний момент — набридливі системні звуки. Вони активовані практично скрізь і завжди, в будь-якому дистрибутиві, щоб роздратовані користувачі випромінювали негативну енергію. Ви, напевно, вже помітили, що у лівій верхній частині вікна програми налаштувань є рядок пошуку. Там пишемо Sound. Залежно від версії KDE Plasma, налаштування може називатися System Sounds у розділі Applications або схоже на те. Суть та ж сама — натискаємо на Mute у відповідному розділі й таким чином ці системні звуки вимикаємо. Але знову — Apply.
Якщо у вищезгаданому розділі відсутнє вимкнення системних звуків, значить, це трохи інша версія робочого столу Plasma. Наприклад, та, що в Kubuntu 20.04.5. У системних налаштуваннях прямуємо за адресою Notifications — Plasma Workspace — Configure Events. У вікні Configure Notifications потрібно пройтись по всьому списку, знімаючи позначку Play a sound для кожного з пунктів, де вона є.
Також необхідно виставити період блокування екрана. Шукаємо в налаштуваннях Locking та знімаємо позначку. Або налаштовуємо як нам зручно. Найкраще робити це вручну, якщо справді треба.
Приводимо до ладу головне меню Kubuntu. Правий клік на його кнопці — Show Alternatives — Application Dashboard — Switch.
Все стане повноекранним і дуже зручним. Особливо на пристроях із невеликим дисплеєм.
Розкладка клавіатури додається розділ з очевидною назвою Keyboard. Насамперед потрібна вкладка Layout, де кнопкою Add додаємо мову.
Далі переходимо на вкладку Advanced, активуємо Configure keyboard options та шукаємо Switching to another layout, щоб призначити комбінацію клавіш для перемикання між мовами.
І ще один дуже важливий момент. Як у головному «ванільному» Ubuntu, так і у всіх її офіційних різновидах («Ubuntu Flavours»), крім Ubuntu Mate, зазвичай немає графічного засобу включення міжмережевого екрану. В Kubuntu буде в налаштуваннях лише в релізі 22.04.
А в релізі 20.04.6 доведеться встановлювати. Відкриваємо емулятор терміналу ще раз:
sudo apt install gufw
Знаходимо «Run gufw» у головному меню, запускаємо, підвищуємо привілеї за допомогою пароля та активуємо перемикач Status. Для звичайного «домашнього» користувача такого захисту цілком достатньо.
Термінал ще відкритий? От і добре. Випилюємо зайві програми, якими фарширує свої вироби фірма Canonical:
sudo apt remove whoopsie apport rsyslog unattended-upgrades kerneloops && sudo apt autoremove
Ось тепер це справді операційна система для користувачів, а не тестовий полігон для збору звітів про збої з метою полірування комерційних виробів.
Залишилося лише встановити кодеки. Звичайно, VLC Media Player укомплектований власними, але вони потрібні глобально для роботи з відео та аудіо в різних програмах.
sudo apt install ubuntu-restricted-extras
До маленької кнопочки Ok у ліцензійній угоді, яка вискочить прямо в терміналі, пересуваємося клавішею Tab.
Встановлювати додатки найпростіше за допомогою центру Discover, де просто вибираємо категорію, знаходимо потрібне, тиснемо Install і вказуємо пароль. Жодних складних дій не потрібно.
Ліворуч внизу є розділ Settings, а в ньому — Software Sources. На вкладці Ubuntu Software перевіряємо, чи всі позначки є. Не потрібне лише Source code.
На вкладці Updates знімаємо взагалі всі позначки, інакше робочий процес постійно перериватиметься наполегливими вимогами щось оновити.
Якщо на вас впливає масова істерія щодо тих оновлень, якщо без щоденного ритуалу скачування не можете спокійно жити, то робіть це хоча б вручну в зручний час. Якщо не впливає, то вимкніть та забудьте про них.
Всі інші налаштування, а їх там мільйон тисяч мільярдів, не є важливими та здійснюються виключно відповідно до персональних уподобань. Але треба уникати лівих «віджетів» та сторонніх прикрас. Тоді популярне словосполучення «плазма падає» буде не про вас. (Якщо навіть впаде через якийсь сторонній елемент, відразу ж перезапуститься. Швидше, ніж Explorer, що гепнувся в Windows.)
На не надто юному «залізі» жоден з нових релізів не запрацює як слід. Не буде підтримки файлової системи NTFS, нормально не підключиться телефон USB, можливі глюки відеокарти. Потрібна версія з ядром Linux 5.15, останнім хорошим, не зламаним диверсантами-інсайдерами серед розробників. Тому бажано пробувати не найновіший LTS-реліз. Наприклад, 20.04.6. (Не бійтеся, що у давніх релізів можуть відключитися джерела додатків. У форматі Snap можна встановлювати будь-що і куди завгодно.)
Крім того, у світі програмного забезпечення є правило «чим новіше, тим важче, ненажерливіше», щоб змушувати людей регулярно бігати в магазини за потужнішим «залізом». Навіть якщо всі драйвери підходять, все обладнання працює, літній комп'ютер просто не витягне нові вироби. Тому чиніть опір культу оновлень, який нав'язується засобами масової індоктринації.
Нинішні дистрибутиви Linux, хіба що крім недоробленого напівфабрикату Debian, відразу після підключення до інтернету тихенько записують в апаратну частину комп'ютера час за Грінвічем. Навіть у Live-сесії. Аби щоразу після повернення в Windows не доводилося переводити годинник назад вручну, потрібно перед коннектом виконати в емуляторі терміналу команду блокування сервісу:
sudo systemctl stop systemd-timesyncd && sudo systemctl mask --global systemd-timesyncd
Але при постійному використанні краще забудьте про так зване подвійне завантаження dual boot, виділіть для Kubuntu якийсь не дуже потрібний літній ноутбук і на ньому набирайтеся досвіду. Він, досвід, неодмінно знадобиться.